Мій Сад (з прогулянки до Ботанічного саду)
По дорозі зустріла поважного шляхетного чорного ворона, надзвичайно гарного, з синім відливом (не просто якогось сіренького!), з великим шматком сиру в дзьобі, через що він і не зміг відповісти на моє привітання, лише шанобливо вклонився. Коли зайшла в сад, на мене налетіли голуби, білі, як сніг у саду, обліпили зі всіх боків, плечі, руки. Їх ніжні лапки чіпляються за мої холодні пальці, але не боляче. Ніколи не думала, що голуби теж люблять булочки з яблуком. Булочки вони люблять, яблука теж!
А далі веселі діти на санчатах з гірок, снігові баби, красиві закохані пари, закутані в довгі шерстяні шалики. Навколо сніг. Багато снігу. Йду і йду, уявляю собі, що приводжу сюди вже своїх дітей, ліпимо разом снігову бабу, розповідаю про ліс, в якому живе добра баба яга… Водночас хочеться відчути себе дитиною і щоб хтось покатав на санчатах…
Звертаю увагу на групу втаємничених людей, що виділяються з юрби. Чую їх українську розмову. Мені приємно так слухати. Щось дивне займає їх серця (я бачу). Їх усіх об’єднує православний священик в довгій чорній рясі, з такою ж чорною бородою. Поруч гарна жінка, зі смиренням Марії, в білому шалику. З ними молоді люди, хлопці і дівчата. Поспішають. Куди? Піду за ними. З-за рогу алеї виглядають золоті бані храму. Дзвіниця з кількома великими і кількома меншими дзвонами. Бум-бум! Бум-бум! Чути дзвін. А навколо все біле-біле! Чути дзвін снігу! Свічки. Запалюю свою свічку віри, і вона горить поруч із іншими свічками. Проходимо в бокову залу, в центрі якої стоїть дзбан з водою. Що це? Стаю біля ікони Марії. Вона на ній така гарна! А ось і дитина, дівчинка з білими кучериками, вона сміється. Спостерігаю цей обряд. Вдруге. Перший раз це було зі мною в Карпатському селі, в такій же, але лютневій, хуртовині. Молюсь за ту дитину, ту… Виходжу. Чути дзвін! Зустрічає і проводжає. З дзвіниці спускається дзвонар – молодий, з русявим волоссям. Іду манівцями, через сніг. Кудись туди, в зелений ліс ялин. Торкаюсь зелених голочок, струшую сніг; губами розтоплюю кришталики льоду, що звисають з ялинових гілочок. Відчуваю приємний запах хвої. Стою. І далі вгору, до того дуба. Могутній, суворий, багато років стоїть і все знає. Обіймаю його стовбур. Відчуваю його силу в своєму тілі. Легенько торкаюсь кори пальцями. Він такий міцний! Стою немов прилипла до нього і не можу відірватись.
Неподалік величезні густозелені ялини, вкриті сніговим намистом. Під ними ще зелена трава. Сюди сніг не долітає. Торкаюсь долонями трави на землі під ялинами. Завмираю. Скоро вона замерзне, але не тепер. Людина – як трава, каже пророк Ісая, скоро вона замерзне. Але поки ще є ялини для всіх. А для мене є дуб.
Під ялинами щось вишукує руда білка, перебігаючи від однієї до іншої по траві! Щось собі має на меті, подумала, побігла в сніг! Я теж іду…
І мені здавалось, що я розмовляла з ялинами, дубом і з птахами. Молилась снігом. «Я – дерево, я – сніг, я – все, що я люблю! І може, в цьому й є моя найвища сутність!»
Олеся Білоус,
м. Київ, Україна
Народилася 1983р. в Киргизії в родині геологів. Після здобуття Україною незалежності разом із батьками повернулася на Батьківщину. Дитинство минуло на Житомирщині(смт. Червоногранітне). Закінчила Житомирський державний університет ім. Івана Франка (2006), Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (магістратура,2007). Навчаюся в аспірантурі Науково-дослідного інституту українознавства на філософському відділенні. Вірші пишу з дитинства. Поетичні твори, журналістські матеріали та публіцистика друкувалися в альманахах "Зоряні роси", "Вітрила", газетах "Вільне слово", "Прапор", "Християнство", "Євангельська нива". Заміжня. Член церкви «Дім Євангелія» (ВО ЄХБ, Київ)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Та *церковь* (Часть 9. А ведь я — такой же…). - Сергей Сгибнев Мы достаточно быстро научаемся использовать те или иные стихи из Библии в дебатах с нашими оппонентами. Мы легко и непринужденно вворачиваем нужную фразу в разговоре, а чаще в споре…. Но как же нелегко, порой, использовать заповеди Христа в нашей повседневной жизни!
И как стыдно становится за свои поступки, за свои слова, за свои мысли! За свое фарисейство!
Господи! Будь милостив ко мне грешному!
Поэзия : Бог неизменен - Антонина Фенева Однажды мой друг попросил меня подписать открытку ко Дню рождения для его знакомой, при этом он предложил мне в пожелании написать какой-нибудь отрывок из Библии, который был для этой девушки актуален. Я попросила Бога дать мне понять, что сейчас особенно необходимо для нашей подруги. В моих мыслях появились слова «Книга Малахии, третья глава, шестой стих». Я нашла в Библии это место: «Ибо Я – Господь, Я не изменяюсь». Эти слова я написала ниже поздравлений и пожеланий. Мой друг удивился моему выбору, так как он не считал, что информация о том, что Бог – неизменен, так актуальна для этой девушки.
Он ушел, а я захотела остаться одна, мне было грустно и хотелось подумать о том, что я нашла в Библии, понять, почему именно эти слова сейчас нужны для знакомой моего товарища. В итоге размышлений и молитв пришли стихи и осознание того факта, что где бы ты ни находился и как бы не менялась реальность вокруг тебя, Бог тот же самый и на Северном полюсе, и на Южном. Какие бы потрясения в жизни, перемены в личной судьбе не постигали нас, Бог всегда верен в Своей любви к каждому человеку.
Как оказалось в последствии эту девушку в будущем ожидала поездка из Европы в Южную Америку, где она проходила обучение в одной из профессиональных школ. Резкая смена декораций, образа и ритма жизни могла смутить ее, но слова о том, что Бог не изменяется, могла укрепить ее и поддержать в этот особенный период ее жизни.
