Що з нами, люди, деградуєм?
Щоразу рідшають усмішки
Живем байдужії, не чуєм
Чужого горя, нам би тільки.
Себе лиш бачим й свою ниву,
Мов цінність маєм особливу.
«А як живуть довкола люди,
Чи є достаток скрізь й усюди?»
Не хочем цього запитати,
Щоби себе не ущимляти,
Щоб гроші при собі зостались,
Й на нужди ближніх не втрачались.
О, люди, «фу», яка гидота,
Думки ці чорного робота.
Він хоче, щоб ми не ділились,
Щоб лише у собі закрились.
Злий хоче, щоб були скупії,
Щоб не з’являлись добродії,
Щоб для себе лиш працювали,
І милостині не давали.
О, люди, це лиха дорога.
Якщо людина є убога,
Спішімо з нею поділитись,
Щоб і вона могла зігрітись.
Міняти можем людські долі,
Хоч безліч в світі горя й болі.
Любов’ю з ближнім поділися
І не лукаво посміхнися.
Якщо щось добреє посієш,
Когось, живучи тут, зігрієш,
То вір, тобі воно вернеться, -
Так здавна на землі ведеться.
Тож, не скупись, добром ділися,
До Бога серденьком молися.
Поможе Він у світі жити
Й не лицемірно всіх любити.
2017
|